Лікарі Німеччини передали допомогу нашим військовим

Лікарі Німеччини передали допомогу нашим військовим

Лікарі у німеччині

Шукайте інформацію за фразою "лікарі у німеччині"?

Статті по фразі лікарі у німеччині

Які статті можна знайти на Google по фразі лікарі у німеччині:

55 років тому агент КГБ Сташинський вбив провідника революційної фракції ОУН. Інтерес до постаті не вщухає й понині. Приміром, відвідуваність сторінки про Бандеру у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Сьогодні ж згадаємо про обставини смертельного замаху на цю людину.

Кожен із членів ОУН і вояків УПА чітко усвідомлював, що воюючи за державну незалежність на нього можливо чекає смерть. Тому слова Степана Бандери до членів Великого збору, які обрали його в 1955 р. головою проводу Закордонних частин ОУН видаються цілком логічними: "Я приймаю Ваш вирок смерти".

Він як і його сотні тисяч соратників бажали такої смерті, яка б у свою чергу породжувала все нових борців та сприяла подальшій боротьбі національно-визвольного руху.

"Бандеризація України – головна загроза Росії". Таку сентенцію можна прочитати з 2002 р. в публікаціях багатьох засобів масової інформації Росії і для пересічного читача чи слухача повстає логічне запитання: хто такий Степан Бандера, яка була його політика і чи його діяльність несла загрози для СРСР в 1959 році та сучасної Російської Федерації?

У зв’язку з сучасними подіями в Україні: Революцією Гідності, окупацією Криму та війною на Донбасі відвідуваність сторінок в Інтернеті про Степана Бандеру різко зросла. Відвідуваність сторінки про нього у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Українська ж сторінка має 520 тисяч переглядів.

За даними Google Trends – сервісу, який аналізує пошукові запити користувачів у всьому світі за кількістю запитів ідеолог українського націоналістичного руху обійшов легендарного революціонера Ернесто Че Гевару. Значний інтерес особа Бандери викликає у Молдові, Білорусі та Казахстані, а також на англійській, німецькій, чеській та інших версіях.

Навіть мертвий Степан Бандера є символом і декому дуже заважає. 17 серпня ц.р. вандали сплюндрували його могилу в Мюнхені.

Радянська влада й спецслужби вбачали у Степані Бандері найзапеклішого ворога режиму. Тому вони вдалися до повномасштабної дискредитації провідника ОУН, щоб тим самим знівелювати його моральний авторитет в Україні і за кордоном.

Шостого лютого 1946 р. Микола Бажан як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні вимагав від західних союзників (передусім США та Великої Британії) видати Бандеру як "воєнного злочинця". Але ці та інші домагання не давали жодного бажаного результату.

Комуністичне керівництво за таких обставин бачило єдиний шлях досягнення своєї мети – фізичне знищення керівника націоналістичного руху. За непідтвердженими документально даними Верховний суд СРСР восени 1949 року "після розгляду" справи прийняв рішення про винесення Степану Бандері вироку смерті.

В 1945-1947 рр. відділки американської військової поліції в окупованій зоні Західної Німеччини отримали наказ затримати Бандеру. Однак вони зволікали з його затриманням та подальшою передачею СРСР, посилаючись на відсутність складу злочину в діяльності лідера українського визвольного руху. Навіть для його арешту була сформована слідчу групу на чолі з полковником І. Антонюком, підполковниками М. Сергієнком та Джозефом Дашером.

Заступник командувача радянської військової адміністрації генерал-полковник Курочкін 26 жовтня 1946 р. просив прискорити командуючого військовою адміністрацією США в Німеччині видачу "воєнного злочинця" Бандери.

ериканська військова контррозвідка уважно слідкувала через своїх агентів за діяльністю лідера націоналістів. За їхніми даними він постійно перетинав американсько-французьку демаркаційну лінію окупаційних зон біля міста Бад-Райхенхалль та району Берхтесґаден пішки через гірські і лісові масиви, а також переходив до Австрії.

Щоб уникнути переслідувань радянських спецслужб сім’я Бандери постійно змінювала своє місце проживання. Тимчасовими притулками стають помешкання в Німеччині й Австрії: Інсбруку, Зеєфельді, Ґільдерсгаймі, Реґенсбурґу, Брайбруку над озером Амерзее, біля Штарнбеґського озера, поблизу Штарнбергу, Мюнхені та його околицях.

Родина Бандер мешкала в Німеччині під прізвищем Попель і діти, навколишнє середовище не знали насправді про них нічого.

Згідно з розробленою легендою, Стефан Попель був журналістом української газети "Український Самостійник" в Мюнхені.

Служба Безпеки ЗЧ ОУН розкрила плани підготовки понад десяти замахів. Зважаючи на те, що проти такої потужної спецслужби як НКВД–МГБ–КГБ з його велетенським апаратом, невичерпними технічними засобами й фінансами, СБ ЗЧ ОУН могла протиставити лише невеликі ресурси. Проте її контрзаходи постійно змушували відкликати радянських агентів та змінювати тактику й плани.

Радянські спецслужби влаштовували різного роду пастки - скажімо, збирали серед емігрантів гроші для допомоги нібито, родині Бандер, і просили щоб за ними приходили.

У 1947 р. замах на провідника ОУН підготовляв агент МГБ Ярослав Мороз. Переправивши до Німеччини, йому наказали вбити Бандеру таким чином, щоб підозри впали на противників ОУН(р) – мельниківців.

Чекісти дуже сподівалося, що таким способом зможуть досягти подвійної мети: знищать Бандеру й спровокують з боку бандерівців пропорційну відповідь у відношенні до опонентів, що викличе серед українців на еміграції міжусобицю. Однак і цей план був розкритий СБ ОУН.

Одразу ж після цього на початку 1948 р. до Західної Німеччини прибув нелегальним шляхом інший агент МГБ і польського Управління Безпеки капітан Володимир Стельмащук ("Жабскі", "Ковальчук"). Він на місці отримав координати інших агентів і створив бойову групу, яка мала у розпорядженні автомобіль й мотоцикл. Вони також збирали інформацію про антирадянську діяльність різних політичних еміграційних середовищ і груп.

Але головним завданням групи Стельмащука було виконати замах на провідника ЗЧ ОУН. За допомогою резидента МГБ у Франції Стельмащукові вдалося локалізувати місце проживання Бандери в одній лісовій хатинці за 28 кілометрів від Мюнхену. Одначе, зорієнтувавшись, що їх агентурну діяльність викрила СБ ОУН, Стельмащук і його група виїхали із ФРН.

У 1950 р. СБ ОУН стало відомо, що через резидента МГБ у Празі підготовляється черговий замах на провідника ЗЧ ОУН. Восени 1952 р. через базу МГБ у Карлсгорсті (Східній Берлін) було скеровано до Мюнхену двох агентів із завданням вчинити замах на Бандеру. Один із цих агентів, родом із Чехословаччини, був відомий під прізвищем Горст Лєгуда, який мешкав у мюнхенському готелі "Кройцгоф". Інший агент, німець Лєман замешкав у Мюнхені в "Фремденгайм Ерліхе" на вул. Шелінґера, 9.

Однак, представники західних спецслужб, які мали в даному відділі МГБ власного агента, довідалися про даний план. Тому Лєґуду і Лємана було заарештовано у Мюнхені. Обох агентів посадили в тюрму у Франкфурті-над-Майні, а згодом їх було засуджено за шпигунську діяльність.

У 1953 р. з таким же завданням керівництво МГБ вислало до Мюнхену перевіреного агента Степана Лібгольца, німця родом з Волині. Вдаючи себе прихильника українського визвольного руху, він намагався проникнути в націоналістичне середовище, щоб збирати інформації про спосіб життя й діяльність Бандери. Служба безпеки досить швидко викрила агентурну діяльність і локалізувала контакти Лібгольца, при цьому не викликаючи жодних підозр. Лишень у 1957 р., його агентурну роботу було викрито і Лібгольц одразу ж зник, як й інші агенти КГБ. Згодом його прізвище виринуло у Східній Німеччині, де КГБ використовувало його до здійснення певних інформаційних провокацій у зв'язку з втечею Богдана Сташинського на Захід.

Наступні чотири роки були спокійними, одначе вони були лише копіткою підготовкою до вбивства Степана Бандери та навчання Сташинського.

На початку 1959 року в Мюнхені СБ ОУН декілька разів фіксувала особу на прізвище Вінцік, який нібито був працівником однієї з чехословацьких фірм й приїжджав з Відня автомобілем та дуже цікавився дітьми Степана Бандери. Вінцік довідався адресу школи, в якій навчався 13-річний Андрій Бандера. Останній раз чоловік відвідав Мюнхен 26 березня й одразу ж був заарештований німецькою кримінальною поліцією.

Source:http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/10/14/145312/



"Було багато нервів, бо перед цим в Китаї танками подавили голодування студентів на площі Тяньаньминь. Приходили КГБісти і казали, що довго терпіти не будуть і подавлять так само танками".

Тоді це була іще площа імені Жовтневої революції. Ця революція відбувалася під гранітним пам’ятнико Леніну. Здавалося, що це був бунт донкіхотів проти вітряків комунізму.

Через дев’ять місяців Україна проголосила Незалежність, а комунізм впав. Гранітні ідоли на Жовтневій площі розсипалися, а жовтень набув нового революційного значення. Чверть століття тому, 2 жовтня 1990 року розпочалося студентське голодування на київському Майдані.

Восени 2013 року активісти Молодіжної інформаційної спільноти "Сіль" - Надія Андрікевич, Альона Вишницька, Василь Возняк та Юлія Капшученко зібрали свідчення учасників цих подій. З люб’язного дозволу спільноти "Історична правда" публікує фрагменти інтерв’ю із Олесем Донієм, Вахтангом Кіпіані, Тарасом Прохаськом, Віктором Рогом, Михайлом Свистовичем.

Як починалася Революція на граніті?

Насправді цю акцію мали починати 1 жовтня. Але перенесли на один день через весілля Маркіяна Іващишина, голови Студентського Братства Львова, дружньої для нас організації, і однієї з двох найважливіших складових акції. Тому почалося все 2 жовтня.

Насамперед усе це породжено в середовищі львівського Студентського братства. Кияни та інші просто доєдналися до акції згодом  –  в цьому їхня велич і їхній великий чин.

Але ідея, весь сюжет, вся байка акції була народжена у Львові. Вона походила з роздумів про способи протесту. А ми думали багато про такі речі як повстання, бунти, масова непокора, супротив міліції та "омону", органам влади. Думали про партизанську діяльність.

Потім раптом прийшли до дуже доброго висновку, що все ж таки тут повинно бути присутнє мистецтво, точніше мистецька акція, в якій немає прямого насильства. Тобто ми передбачали, що буде насильство у відповідь на цю акцію, але сама по собі вона повинна була бути альтернативою, а не войовничою справою.

І, відповідно, обрали голодування – бо це ж максимальний спосіб ненасильницької пожертви. Грубо кажучи, це коли віддаєш перемогу відразу в протилежний бік: я не збираюся воювати, якщо я збираюся не їсти.

Михайло Свистович:

Цю ідею ми сплагіатили в болгар. Наші львів’яни поїхали по комсомольській путівці до Болгарії (у Львові тоді всі поголовно вже були антикомсомольцями, і вони успішно захопили у себе комсомольські організації, використовуючи їхні ресурси й можливості для боротьби проти справи комуністичного союзу молоді). А там саме було голодування проти болгарського президента.

Я був проти, бо у болгар тоді ситуація була іншою: 45 на 55 відсотків. А голодування – це така штука, яку можна використати лише один раз. Потім до нього звикають, і воно вже так ефективно не працює.

Поки у нас не знали, що таке голодування, всі розуміли, що це буде шок. Насправді це дуже потужний інструмент. І використовувати його тоді, як я думав, було зарано. Бо, фактично, ми мали тоді ситуацію 25% – за незалежність, а 75% – за Радянський Союз.

Тому мені здавалось, що голодування провалиться, тож вирішив участі у ньому не брати й поїхав знайомитися зі своєю майбутньою тещею. І навіть не знав, що відбувається там, у Києві, бо ж інтернету й мобільних телефонів тоді не було.

На спільній нараді напередодні учасники швидко домовилися про гасла та керівництво акції. Я виписав перед тим три "київські" вимоги (з ними вже і листівки-анонси розвішували по місту), львів’яни приїхали з двома своїми вимогами, тож ми їх просто об’єднали, не змагаючись чиї потреби "крутіші".

Протягом всієї акції ми не піддавали жодного разу ревізії наші вимоги, якби на нас не тиснули наші старші "рухівські" союзники. З керівництвом легко все узгодили. Домовилися, що буде інститут "співголівства".

Затвердили трьох співголів акції: Маркіяна Іващишина – від Заходу (він був головою Львівського Студентського Братства), Олега Баркова – від Сходу (тоді голова Української Студентської Спілки Дніпродздерджинська). Хоч його організація і була нечисельною, але нам важливо було засвідчити всеукраїнський характер акції. І я – від Центру (на той момент я був Головою Української Студентської Спілки в Києві).

Протягом акції у нас була така жорстка дисципліна, що ніхто не мав право на автономні неузгоджені дії з керівництвом. Тож інститут співголівства працював "на відмінно".

За домовленістю, не всі, хто приїхали до Києва на акцію 2 жовтня, вийшли на граніт з першого дня. Частину ми тримали в "резерві", бо ж думали, що перші партії активістів відразу позабирають у відділок, тому планували "переповнити собою міліцейські КПЗ".

Саме тому не всі керівники вийшли в перший день, а я – у перший і 2 жовтня. Якщо б мене забрали у міліцію, то мав би бути на волі хоч хтось із керівництва, тому Маркіян Іващишин пішов уже наступного дня. Ми готувалися до будь-яких сценаріїв.

Намети і спальники з самого початку ми не розгортали, проти нас були виставлені кілька десятків автобусів з міліцією, які наперед вже знали про акцію. Бо в переддень по всьому місту висіли розклеєні листівки (це була одна із небагатьох медіа-співпраць з Народним рухом, бо ми у них роздрукували листівки).

Гачки для наметів я замовив на заводі "Більшовик" в одного з інженерів, чоловіка моєї класної керівниці. Дбали навіть про такі дрібниці.

І от ми виставили гасла, оголосили акцію, після чого почався розгляд у президії Київської міської ради, яка мала на один голос більше демократів, ніж комуністів. Нам повідомили, якщо рішення не буде, то усіх присутніх просто знесе міліція.

О 8-й з копійками таки було прийняте рішення: на чотирьох площах міста Київська міська рада дала згоду без санкціонування проводити акцію, зокрема на площі Жовтневої революції. Це була фактична легітимізація наших дій.

Але ми не збирались залежати лише від Київміськради, за півгодини до їхнього рішення я дав вказівку розставили намети, ми це зробили за дві хвилини. Міліція навіть не встигла прибігти.

Вже сутеніло, в темряві легше всього розштовхати. А нам потрібна була візуалізація нашої акції. І до наступу повної темряви я прийняв таку вказівку.

Хоча хтось один із активістів підходив, намагався переконати не ставити намети (тепер і тоді це один із відомих громадських діячів в нашому русі…). Але в нас була дуже жорстка дисципліна і ніхто не слухав балакання збоку.

2 жовтня ми прибули до міста. Було кількадесят людей, які швиденько вибігли на Майдан Незалежності і почали розкладати намети, і все – ми зайняли місце і почали акцію. Цей перший крок був зроблений дуже вдало, як шахова гра, і важливо, що саме він був з боку студентів.

Далі ми поставили режим в таку ситуацію, що вони змушені були реагувати. Не вони придумували, що робити – їх завдання було реагувати на це. І, слава Богу, на той час ситуація була така, що ми співпрацювали з київськими та іншими студентськими спілками. Тому  пізніше це набуло розголосу серед киян.

Там було кілька вимог, спочатку дві, потім – три: перевибори Верховної Ради та націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ, потім додалося – непідписання Союзного договору.

Для того, щоб оголосити Незалежність – потрібно було взяти владу. Тому основна вимога – це перевибори Верховної Ради.

А націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ – це для того, щоб урівняти всі політичні сили на цих же перевиборах. Ми не довіряли цій Верховній Раді, тому й не сподівались, що вона буде проголошувати якісь там акти.

Ми збирались зробити перевибори, а тоді вже оголосити Незалежність. Це було б логічно з нашого боку.

Але так, як була істерія Москви та Кремля – вставили ще й цю вимогу.

А львів’яни приїхали вже з іншими проханнями: відставка прем’єр-міністра Масола та служба украї

Source:http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/10/2/148579/



Відео по фразі лікарі у німеччині

Що Ви можете знайти на YouTube:

Лікарі Німеччини передали допомогу нашим військовим
www.touristmedservice.de

Categories

Cистема автоматичного поливу рослин
Dućan
Farmakologia Sport: Cena
Generika apotheke
Klinika w niemczech
Oprema za restorane
Options binaires
Pomorski tovorni
Rideaux: service, conseil
Sklep meblowy
Système d'arrosage
Transport morski
Watering systems for garden
Watering systems for garden
Інтернет магазин: студії, ціна, поради
Автоматические поливочные системы
Автоматический полив участка: цена, стоимость
Автоматичний полив
Бетон: відгуки, ціни
Бетон: цены, отзывы
Все о перевозках
Все о шторах и жалюзях
Гадание: астрология и астрочаты
Дизайн интерьера дома: цена, отзывы
Дизайн проекти: поради, послуги
Дизайн проекты: советы, услуги
Дизайн інтер'єру будинку: ціна, відгуки
Интернет магазин: студии, цена, советы
Клиники германии
Клініка в німеччині
Кожанные куртки
Магазин кроссовок
Мебельный магазин
Меблевий магазин
Мир кроссовок: советы, цены
Морські перевезення
Оборудование для магазинов
Оборудование для полива
Оборудование для ресторана
Пошив штор: услуги, советы
Пошиття штор: послуги, поради
Приватний будинок престарілих
Салон готових штор
Салон готовых штор
Світ кросівок: поради, ціни
Системи поливу рослин
Спортивна фармокология: ціна
Спортивная фармакология: цена
Трикотаж для детей
Трикотаж для дітей
Трикотаж: відгуки, ціни
Трикотаж: отзывы, цены
Трикотажний одяг
Устаткування для магазинів
Устаткування для ресторану
Частный дом престарелых
ダポキセチン
バイナリオプション